Вчора відзначали Всесвітній день котів. У Харкові (слідом за Києвом) опублікували петицію щодо визнання вуличних котиків частиною екосистеми міста. Ставлення городян до пропозиції різне, але більшість людей мають позитивні погляди. Та й як же можна не симпатизувати цим дивним пухнастим створінням! Мало хто не розчулиться, поглянувши на витівки котиків! Але сьогодні я звернулась до цієї теми з іншою метою. Майже у кожній родині хоч раз з'являється дитяче прохання-плач "Ма-а-ам, давай заведемо котика (песика, хом'яка...)!" Реакція батьків різна. Буває, що питання повисло у повітрі. На жаль... Так, звичайно, умови життя різні: інколи просто немає такої можливості. Але справа не в тім. Наявність в домі домашнього улюбленця дозволяє розв'язати багато виховних завдань. По-перше, необхідність піклуватись про когось (саме про живий об'єкт) формує у дитини співчуття, дозволяє зрозуміти стан іншого, "прочитати" його потреби. По-друге, це дисциплінує дитину: годування, прогулянки у певний час. Крім того формує у дитини розуміння необхідності зіставляти свої бажання, потреби й інтереси з потребами інших. Інколи наявність в домі тварини дає дитині можливість розкрити свої внутрішні психологічні проблеми (утруднення у спілкуванні з однолітками, неможливість висловити свої потреби тощо). Звичайно, розставання з домашнім улюбленцем (у разі втрати) може викликати серйозний стрес у дитини, але в той же час це мобілізує нервову систему дитини, загартує її. Негативний досвід - це теж досвід для дитини. Головне все вчасно і правильно пояснити. Завести чи ні домашню тварину вирішує кожна родина сама, але непогано було б залучити і дітей до обговорення цього питання, враховуючи й їх думку і ґрунтовно пояснюючи причини прийнятого рішення. Вирішуйте! Скажу тільки, що дім без пухнастика начебто й не дім зовсім!
Немає коментарів:
Дописати коментар