Напевне все ж таки важливо, як світ сприймає нас, наші досягнення, успіхи, помилки, провали. Визнання з боку тих, хто тебе оточує, не менш важливе, аніж визнання себе самого!
Інколи трапляється так, що оточуючі сприймають нас зовсім не такими, якими здаємось самі собі. І тоді справа у рівні та якості самооцінки. Уявімо, що людина має середній рівень самооцінки, досить реально оцінює свої можливості й те, що їй не вдається. Але оточуючі при цьому сприймають її як зарозумілу, зухвалу, пихату і навіть нахабну. "Зніміть вже корону, - кажуть - землі не відчуваєте під собою!" Такі вислови можуть "осадити", трошки призупинити, якщо дійсно мають під собою підгрунття. А уявімо, що людина насправді не "одягала на себе корону" і навіть ніхто інший не одягав її на неї... Підсумок: поганий настрій, хандра, зневіра, депресія, повне небажання щось робити...
Пам'ятаю, як у студентські роки викладач дошкільної педагогіки Раїса Борисівна казала: "Перш ніж зробити зауваження, похваліть!" Нам пропонували універсальну фразу для батьків "Такий завжди гарний, слухняний хлопчик і раптом..." Начебто і зауваження зробили, і в той же час не визнали дитину нікчемою, хуліганом і нестерпною. І ось тепер через багато років замислююсь над тим, чому ж ми і ті, хто нас оточує, схильні помічати тільки негатив. Чому ж нас не хвалять тоді, коли є привід, а тільки сварять, коли заслужили і навіть, коли не заслужили?
Коли ніхто не відмічає твоїх досягнень, успіхів, вдалих намірів здається, що по-перше, увесь світ проти тебе, а по-друге, що ти - повна нікчема! І тоді руки опускаються, бажання щось зробити вмирає ще на рівні ідеї - все рівно ніхто не помітить!
Колись (ще у буття вихователем) у нас в садочку був хлопчик дуже такий небайдужий. Так от одного дня під час денної прогулянки через паркан він побачив свою виховательку, яка йшла на другу зміну (до речі, йшла вчасно, навіть раніше визначеного часу) і закричав: "Алла Тимофіївно, йдіть вже швидше, бо зараз завідувач вас буде сварити!" На зауваження вихователя, що мовляв як би і нема за що, дитина зазначила: "ВОНА ЗНАЙДЕ ЗА ЩО!"
До чого я пригадала цей випадок. Ми часто знаходимо привід для того, щоб когось насварити, але єдиного слова для похвали у нас немає. Знаєте, лагідне слово і кішці приємне! А пам'ятаєте у Едуарда Асадова:
"Берегите своих детей,
Их за шалости не ругайте.
Зло своих неудачных дней
Никогда на них не срывайте.
Не сердитесь на них всерьез,
Даже если они провинились,
Ничего нет дороже слез,
Что с ресничек родных скатились..."
Критика повинна бути конструктивною, доречною і обов'язково не образливою! При цьому критикувати і робити зауваження все ж таки краще на фоні позитивної оцінки. А ще один такий момент як слова і тон критики. Коли зауваження перетворюють на "читання моралі" чи на відверту образу і приниження, це не розворушує і струшує тебе, а вбиває морально!
Давайте будемо чесними по відношенню до себе й інших! Будемо реально помічати й відмічати і позитивні, і негативні прояви!
