Сьогодні чомусь подумалось, що наша педагогічна діяльність дещо перегукується зі змістом цього свята. Як важливо, хто прийме в свої руки дитину, з яким настроєм і очікуванням! Не секрет, що більшість педагогів, які багато років працюють з дітьми, можуть легко пророкувати подальшу долю дитини. Приємно, а інколи дуже прикро, що ці пророцтва збуваються!
Щодня спілкуючись з батьками, намагаєшся дати пораду, роз'яснити, а подекуди і "достукатись", докричатись. Сумно, що наші поради потрібні все меншій і меншій кількості батьків. "Не потрібно розвішувати ярлики!.. Що ж мій гірший за всіх?.. Не втручайтесь - це наша особиста справа!" - ці слова боляче б'ють перш за все по професіоналізму. Почувши їх, втрачаєш віру у себе, думаєш, що, якщо це не потрібно батькам, чому це повинно бути потрібно педагогу?
Прийнявши в свої руки дитину, ми несемо повну відповідальність за її життя, розвиток, але всього упродовж 3-4 років, які дитина проводить в садочку. Далі дитину прийме школа і теж буде нести свою відповідальність. Далі - вищий навчальний заклад... І всюди буде "Ви повинні!" (це про педагогів). А де у цій період батьки? Звичайно легше перекласти тягар власної відповідальності на якісь "відповідальні інституції". Та тільки, щоб не прийшлось запізно схаменутись! Одна рука не втримає дитину, навіть немовля, і двом рукам буде важко. Тож давайте приймемо дитину, стрінемо її у своїх багаторуких обіймах!
