Сьогодні третій день дистанційної освітньої роботи з дошкільнятами в умовах воєнного стану. І хоча ми вже працювали дистанційно і в умовах карантину, і в умовах війни. Але чомусь з початком нового навчального року все якось інакше.
Спочатку про позитивні моменти.
По-перше, педагоги, принаймні переважна більшість, досить активно й результативно включились в цей процес.
По-друге, зворотня реакція від дітей та батьків є.
По-третє, виникає стійке відчуття повноцінного освітнього процесу.
Найголовніше, я бачу блиск в очах. І нехай з екрану комп'ютера чи телефону. Але мої партнери: діти, педагоги, батьки (дивись попередню публікацію) охоче прийняли правила нової реальності. Соціальні месенджери, Zoom-конференції, блоги, Google Classroom - усі ресурси й сервіси задіяні в повній мірі.
Це не може не радувати. Але й є негативні моменти.
Живого спілкування не можна замінити найкращими цифровими технологіями.
Дошкільнята - особлива вікова категорія, для якої важливий не стільки зоровий контакт, скільки тілесний, емоційний, навіть душевний, у сенсі контакт душ. Особливо зараз це важливо для забезпечення відчуття "грунту під ногами".
Знаю, як важко зараз усім, хто вимушений отримувати освіту через екран: від малюка до студента! І звичайно ж більшість може відмахнутись й сказати, що для малечі це не так важливо, а головне підготуватись до школи за рік до вступу. Але ж кожний рік, місяць і навіть день освітнього процесу має своє унікальне значення.
Ще один не те, щоб негативний, але поки що не дуже зрозумілий момент. Контрольно-аналітичну діяльність ніхто не відміняв. Як перевірити процес й результат? Чи враховувати статистику відвідуваності блогів? Або використати кредит довіри?
Намітила для себе декілька напрямів своєї управлінської діяльності: консультативна робота з педагогами, просвітницько-підтримуюча робота з батьками й робота з дітьми, тому що не уявляю свого робочого дня без "дитячого" аспекту. І все це на засадах партнерства!
